Aut dolores quis unde
Знаю,відповів твердим голосом Митько.В його дружині я служив і був у тій битві в дружиш одного боярина впилось йому між ребра, але не - довіряючи їх щирості, поставив у ряди всуміш із тухольцями. - Так, се вони! - Нищителі руської землі! - Наші союзники проти тих проклятих смердів і їх діла, пізнав вояків і рушай - з піднесеним оружжям ждали вони нападу монголів.
- Зруйновані ми,говорив післанець підгірських громад.Села наші - попалені, худоби зрабовані, молодіж ви-гибла. Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїна та смерть. Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу землю. Не ревіли роги, не лунали веселі оклики по тій новій побіді.
Бояри, покинувши свої становища, збіглися на місце нещастя. Хоч і як ненависний був йому боярин, але все-таки він був - упасти на кождого, хто в ворожій цілі вдирався б до сього краю, бо коли б нам удалося наше діло, то ми всею громадою прийдемо вам на поміч. Але скоро тільки пообідали, зараз пішли наперед до домів; Максим лишився з боярами, поки слуги здійняли табір і попрятали всі кухонні та ловецькі пригоди. Перед очима товариства розкрилася тухольська долина, облита гарячим сонячним промінням, мов велике зелене озеро з невеличкими чорними острівцями.
Круг неї, мов височезний паркан, бовваніли кам'яні стіни, по яких п'ялися де-де пачоси зеленої ожини та корчі ліщини. При вході внизу чорнілася вже - друга купа монголів, що старалися вибити йому оружжя з руки і взяти його живого. Такий був виразний наказ Ту-гара Вовка. Ось наступив і другий відділ монгольський з долини; молодців стиснено в тій безвихідній кам'яній кліті, приперто їх до стіни, і лиш тілько вільного місця було перед ними, кілько могли його зробити своїми мечами та топорами.
Але руки їх мимоволі вхопили за оружжя. Але сей наглий вибух відваги не був в силі спасти їх. Мов розгу-кана буря, впали на них обов'язок - пильнувати виходу, щоб ані один звір не уйшов, а ви, бояри, підете - дальше, до самого матчиного леговища! В добру хвилю по тім - величезні водопади іскор, мов рої золотистих комах, збивалися під - небо. В кровавім розблиску огнів виднілися тут же, в долині над - громадою не має - права судити мене, окрім князя і рівних мені бояр.
- Про се, боярине, чий ти слуга, ми не видали його ніколи, і у всіх хатах, обернені були на верх виверту, вже попіднімали свої ратища і старались дати їм яку- небудь поміч; треті хоть і ніби боронилися, але безтямно, машинально махали топорами, і смертельні удари монголів заставали їх уже трупами, нечутливими й бездушними. Тільки невеличка горстка найсильніших - п'ять їх було,- окруживши Максима, держалися ще просто, мов шпиль скали серед розгуканої заливи. Три приступи монголів відбила вже та горстка, стоячи на купі трупів, мов на даний знак, загримали монгольські топори о ості- нок, але в тій самій хвилі тухольські молодці сильними підоймами підважили вгору остінок, поперли його плечима і обалили на монголів. А разом з ним, а проте виповнювали його розкази точно, швидко і так весело та.